Засідання відбувалися в залі номер 600 Палацу юстиції у зруйнованому війною Нюрнберзі. На лаві підсудних опинилися 21 високопосадовець нацистської Німеччини, серед них Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахім фон Ріббентроп і Вільгельм Кейтель.
Захист ґрунтувався на запереченні легітимності суду та перекладанні провини на померлих лідерів рейху: Адольфа Гітлера, Генріха Гіммлера і Йозефа Геббельса. Підсудні також посилалися на суверенний імунітет держави, стверджуючи, що міжнародне право не передбачає індивідуальної відповідальності за дії держави, і неодноразово повторювали аргумент «я просто виконував наказ».
Докази й обвинувачення
Головний обвинувач від США, суддя Верховного суду Роберт Джексон, у вступній промові заявив, що злочини, які судять, були «настільки прорахованими, настільки злісними та настільки руйнівними, що цивілізація не може терпіти, щоб їх ігнорували».
Обвинувачення спиралося на захоплені німецькі документи: слідчі опрацювали понад 3000 тонн матеріалів, а трибунал розглянув тисячі доказів, фотографій і кіноплівок із концтаборів. Британський головний прокурор сер Гартлі Шоукросс продемонстрував, що масові вбивства були результатом планування. Герінг, який спершу намагався триматися як незламний лідер, під тиском доказів і перехресних допитів визнав факти.
Вироки та правова спадщина
Вироки оголосили 1 жовтня 1946 року. Суд виніс 12 смертних вироків через повішення, призначив довічне ув'язнення й виправдав кількох підсудних.
Процес започаткував так звані «Нюрнберзькі принципи». До 1945 року міжнародне право переважно регулювало відносини між державами, а Нюрнберг утвердив, що злочини проти міжнародного права вчиняють конкретні люди. Завдяки працям юристів-міжнародників, зокрема Герша Лаутерпахта, у правовий обіг увійшов термін «злочини проти людяності». Масові вбивства, поневолення чи депортація цивільного населення стали міжнародним злочином, навіть якщо держава чинить їх проти власних громадян і за власними законами.
Спадщина Нюрнберга лежить в основі Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Принцип IV Нюрнберзького статуту відкидає виконання наказу керівництва як виправдання міжнародного злочину.



