Пам'ятну дату встановили 2009 року, і традиційно її називають Днем визволення України від фашистських загарбників. Український інститут національної пам'яті рекомендує вживати назву «вигнання нацистських окупантів з України», бо вона, на думку інституту, точніше описує історичні події.
1941 року нацистська Німеччина напала на СРСР, а невдовзі німецькі війська окупували більшу частину території України. Окупацію супроводжували терор, масові розстріли, примусове вивезення людей на роботи до Німеччини та знищення населених пунктів. Восени 1943 року почався масштабний наступ радянських військ, бої тривали й 1944 року.
Основні дати вигнання окупантів із міст
Вигнання окупантів не було єдиною військовою операцією: воно складалося з численних наступів і боїв за великі міста, транспортні вузли та переправи. Серед ключових дат:
- 23 серпня 1943 року — Харків, який остаточно перейшов під контроль радянських військ після кількох змін контролю.
- 6 листопада 1943 року — Київ, зайнятий після форсування Дніпра та боїв на підступах до міста.
- 14 квітня 1944 року — Одеса, яку залишили німецькі та румунські війська.
- 27 липня 1944 року — Львів, зайнятий під час Львівсько-Сандомирської операції.
Чому дата 28 жовтня неточна
Наприкінці жовтня 1944 року бої на Закарпатті ще тривали, зокрема за Чоп і прилеглі території. За даними Українського інституту національної пам'яті, остаточно нацистських окупантів із Закарпаття вигнали наприкінці листопада 1944 року. Тому твердження, що всі бойові дії на території сучасної України завершилися 28 жовтня, є неточним.
Вигнання нацистів не означало здобуття незалежності: українські землі залишилися під владою радянського тоталітарного режиму, який продовжив репресії та депортації. Незалежність Україна відновила 24 серпня 1991 року.
Втрати та наслідки
Серед трагедій окупації — Голокост, зокрема масові вбивства в Бабиному Яру в Києві, а також примусова праця, голод і хвороби. Було зруйновано промислові підприємства, житло, мости, залізничні колії та іншу інфраструктуру.
Точна кількість загиблих серед цивільного населення залишається предметом досліджень: облік втрат був неповним, а радянська статистика не завжди відображала реальний масштаб. Тому оцінки різняться залежно від методики підрахунку.
