Галичина відійшла до корони Габсбургів у 1772 році внаслідок першого поділу Речі Посполитої. Віденська влада розглядала ці землі як «напівазійські» й такі, що потребують жорсткого управління. Нова адміністрація запровадила великий податковий тягар і повну бюрократизацію, через що регіон опинився в глибокій економічній депресії.
Королівство Галичини й Володимирії отримало в Європі саркастичне прізвисько «Голіція і Голодомерія» (Golicja i Głodomeria), тобто «Королівство Голих та Голодних». На зламі XIX і XX століть понад два мільйони місцевих жителів виїхали за океан у пошуках кращої долі. Нафтовий бум у Бориславі ситуації не змінив: попри іноземні інвестиції, прибутки осідали в міжнародних корпорацій та віденських банкірів.
Різна політика двох імперій
Російська імперія видала Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року, які фактично забороняли українську мову, літературу й освіту. Австрійська влада діяла прагматичніше: Відень цікавило передусім, щоб піддані платили податки й лишалися лояльними цісареві. До того ж Габсбурги прагнули створити противагу впливовій польській аристократії, тому підтримували культурні ініціативи русинів, як у документах монархії називали українців. Так Галичина стала місцем, де українська мова легально звучала в парламенті, виходила друком у пресі та викладалася в університеті.
Конституційні реформи й інституції
Після Весни народів 1848 року та австро-угорського компромісу 1867 року конституційні реформи імператора Франца Йосифа I надали Галичині широку автономію. Адміністративна влада здебільшого залишалася в руках польської еліти, проте українці здобули легальні інструменти для розбудови нації.
У 1868 році виникла «Просвіта», яка створила мережу хат-читалень у віддалених селах і боролася з неписьменністю. У 1890 році постала Русько-українська радикальна партія, перша модерна політична сила, що згодом відкрито проголосила мету здобуття незалежності.
Інтелектуали з підросійської Наддніпрянщини почали переїжджати до Львова. У 1894 році історик Михайло Грушевський перебрався з Києва, щоб очолити нову кафедру історії Східної Європи у Львівському університеті. Завдяки австрійському фінансуванню Наукове товариство імені Шевченка фактично стало неформальною українською Академією наук.
Парламентське представництво, свобода преси та конституційні права дали змогу українцям збудувати громадянське суспільство. Тому регіон назвали українським П'ємонтом за аналогією з італійським королівством П'ємонт-Сардинія, яке стало базою для об'єднання Італії.
