Ранок 1 листопада 1755 року, у День Усіх Святих, у Лісабоні був ясним і спокійним. Близько 09:30 почалися підземні поштовхи, коли більшість містян перебувала в церквах. Кам'яні собори були серед перших споруд, які не витримали. За оцінками сучасних геологів, епіцентр був в Атлантичному океані вздовж Азоро-Гібралтарського розлому, а магнітуда сягала 8,5–9.
Ті, хто вижив під уламками, кинулися до відкритого простору біля міських доків на березі річки Тежу. Спершу вода відступила від берега, оголивши дно та залишки старих кораблів, а за кільканадцять хвилин на набережну обрушилася хвиля заввишки до 12–15 метрів. Цунамі змило тисячі людей, зруйнувало портову інфраструктуру й затопило нижнє місто.
Потім спалахнули пожежі: свічки, що впали під час перших поштовхів, підпалили дерев'яні перекриття, гобелени та книгозбірні. Вогняний шторм лютував над руїнами майже тиждень. Загалом загинуло від 30 до 50 тисяч людей. Вогонь знищив королівський палац Рібейра, оперний театр і лікарню Всіх Святих, проте майже не зачепив район Алфама, який стояв на скельній породі.
Криза оптимізму та народження сейсмології
До 1755 року серед європейських інтелектуалів панувала філософія оптимізму, сформульована Готфрідом Лейбніцом: світ є найкращим із можливих, а будь-яке зло входить до благого божественного задуму. Загибель тисяч людей у храмах похитнула цю концепцію.
Вольтер відгукнувся «Поемою на загибель Лісабона», а згодом романом «Кандід», де висміяв сліпий оптимізм. Жан-Жак Руссо, полемізуючи з ним, стверджував, що масштаб трагедії зумовила не «кара божа», а людська жадібність і неправильне планування міст: у місті були тисячі тісних багатоповерхових кам'яних будинків.
Іммануїл Кант зібрав свідчення про катастрофу й опублікував три трактати про причини землетрусів. Його теорія про рух підземних газів виявилася хибною, але це була перша спроба пояснити рух земної кори фізичними законами, що заклало основи сучасної сейсмології.
Відбудовою країни фактично керував маркіз де Помбал. Він відкинув заклики священників до масового покаяння директивою «Поховайте мертвих і нагодуйте живих». Помбал розіслав країною анкети з питаннями про поведінку тварин і рівень води в колодязях перед поштовхами, а Лісабон відбудували з використанням «помбальської клітки» (gaiola pombalina) — гнучкого дерев'яного каркаса, здатного амортизувати підземні удари.
