Нестор Махно почав політичну діяльність у Гуляйполі, де працював на чавуноливарному заводі й долучився до гуртка анархо-комуністів «Спілка бідних хліборобів». Члени групи здійснювали збройні напади на місцевих заможних людей і царських жандармів.
1908 року поліція викрила групу, а Махна заарештували за звинуваченням у вбивстві пристава та низці пограбувань. Одеський військовий окружний суд засудив його до страти через повішення.
Каторга і Революційна повстанська армія
Смертний вирок замінили безстроковою каторгою, адже за документами Махно вважався неповнолітнім: мати записала рік народження 1889 замість справжнього 1888. Відбував покарання він у московській Бутирській в'язниці. Там він познайомився з Петром Аршиновим, який навчав його політекономії, математики та французької мови й утвердив у анархістських поглядах. У в'язниці Махно також захворів на сухоти.
Після Лютневої революції 1917 року та загальної амністії він повернувся до Гуляйполя й створив Революційну повстанську армію. Повстанці широко використовували тачанки, нерідко замасковані під селянські вози, які долали до ста кілометрів за добу. Махновці також перевдягалися у весільні чи похоронні процесії, ховаючи кулемети в домовинах. Восени 1919 року армія налічувала понад 80 тисяч бійців, мала артилерію, бронепоїзди та кілька захоплених аеропланів.
У вересні 1919 року під Перегонівкою Махно імітував відступ і заманив офіцерські полки генерала Антона Денікіна в пастку, а потім повів кінноту в контратаку. Удар по тилах Добровольчої армії перерізав лінії постачання білих, які наступали на Москву.
Зрада більшовиків і еміграція
Восени 1920 року махновська кіннота відіграла ключову роль у форсуванні Сиваша та розгромі армії Петра Врангеля в Криму. Після цього більшовики запросили командирів-анархістів на нараду й розстріляли їх, а на самого Махна розпочали полювання.
Пораненого в щиколотку, зі шрамом від шаблі на обличчі, Махна 28 серпня 1921 року перетнув Дністер і залишив територію України. Після таборів у Румунії та Польщі 1925 року він оселився в Парижі, у передмісті Венсен. Там працював теслярем і маляром, плів еспадрильї, а також стояв біля верстата на заводі Renault, звідки його звільнили через легеневі кровотечі.
1927 року Махно зустрівся з іспанським анархістом Буенавентурою Дурруті й накреслював для нього на паперових серветках схеми кавалерійських маневрів. 25 липня 1934 року у віці 45 років він помер у паризькій лікарні Тенон. Тіло кремували, а урну з прахом замурували в колумбарії цвинтаря Пер-Лашез під номером 6685.



